В суботи 21.10.2023р. як що року на Цвинтарі Раковицькому в Кракові зібралися Українці щоб вспільно упорядкувати гроби видатних Українців Кракова. На вспільне прибирання прийшли діти пластуни зі своїм опікуном Романом Ващуком (омбуцмен українського бізнесу, бувший посол Канади в Україні, активний діяч Пласту), парох УГКЦ в Кракові от. Петро Павлище з сотрудником ,члени краківського кола ОУП, та всі охочі. Поприбирано 22 гроби в яких спочивають священники, професори, письменники, політики, солдати, художники, лікарі. Пластуни почистили також пам’ятник жертвам табору для інтернованих Домбє. Була це для них добра наука про історію людей, Українців які творили це місто, які його міняли та розвивали. Побачили що не тількі в своїй державі можна щось мінити, але треба це робити там де перебувається. Дла краківських українців це традиція та портеба не забути про своїх діячів. Тут мусимо згадати ще пам’ять двох жінок які нещодавно померли, це др Божена Зінкевич-Томанек (одна з знасновниць україністики на Університеті Ягеллонському – померла у 2021р), та Марія Шлянта з дому Грицевич (суспільна діячка, яка гуртувала всіх і дбала про єдність і силу громади – померла у 2023р). Щорічне прибирання це також нагода на провірення стану гробниць. Більшість гробів є в доброму стані, але деякі (також ті ново знайдені) є знищені, запалися, були переломані, або мають бути ліквідовані. Стан на сьогоднішній день це: 3 гроби які вимагають негайної направи і піднесення з землі (запалися), 2 гроби які є поломані і вимагають праць консерваційних, 1 має бути зліквідований це гріб Теодозія Сташка. Якщо серед наших читачів є його родина, прохання врегулювати оплати на Цвинтарі Раковицькому.
Що робить людина щоб відреагувати напругу, стрес, висказати свої бурхливі почуття? Кричить або малює. Олекса Коба вибрав це друге. Військово службовець в лавах ЗСУ, перше доброволець в АТО ще з 2014 року, а з 2022р вже військовий. Людина чину, людина борець і людина творець. Засновник компанії 'ІТ BRO’ дла ветеранів, які завдяки навчанню там і втіленні того знання в життя, могли позбутись синдрому війни. Він пережив 2 клінічні смерті, лікувався в Польщі після дуже сильних поранень, але вернувся і діє зі здвоєною силою. Час на полі бою, щоденність, страх, зустріч зі смертю, безсилля… Це все створює світ на війні навіть '[…] не монобарвним, не чорним, не сірим, ні брудним, а просто без кольору’ сказав. 'Щоб вижити на війні мусиш себе ментально 'поховати’ і коли вертаєш після 2 років до дому зі свідомістю що ти вже помер не хочеш спілкуватись з ніким’. Олекса тоді вже ветеран війни з 2014року одного дня обудився і вирішив наповнити своє життя кольорами і тогож дня купив фарби та полотна і почав малювати. Це було його лікувальним процесом щоб на ново народитись із мертвих, щоб повернутись до живих людей, до сімї. Перша його виставка відбулась в Луцьку під назвою 'Втеча з мряки’ y 2018p. Тоді глядачі оцінили їх, що його ’ картини є як пікселі одної великої картини’. Різнобарвні, яскраві, часом з абстрактними образами і кожна з них має свій посил. Після того як почалася повномаштабна війна не задумувався, тільки зразу вступив в лави ЗСУ. Тепер також малює але вже з додатковим посилом. І о ті картини можна було побачити на виставці в Единбурзі 15-18 вересня 2023р. Шкоцький артист, і промотор мистецтва Річард Демарко, який яко перший витягнув з неокомуністичної Польщі і показав світові мистецтво Юрія Новосільського, тепер відкрив для себе і для інших мистецтво Олекси. Ще перед виставкою під назвою 'Картини з передової’, Річард каже 'вони переймають мене до живого. Дивлячись на них бачу це що бачив Олекса’. Всі картини є на продаж, а зібрані кошти є перезначувані на закупівлю необхідного спорядження для його бойової команди ‘Круки Одіна. Команда займається аеророзвідкою з використанням дронів, та коригуванням вогню артилерії. Олекса як командир підрозділу отримав цього року Залізний Хрест за відвагу від головнокомандуючого ЗСУ Валерія Залужного. Досягнeння його і його команди є дуже вагомими підчас тривання цієї війни. Для тих які хочуть допомогти команді Олкесу тут посилання до всіх інформації про його самого i команду та де можна переказати кошти для них.
Вчорайший вернісаж вважаємо успішнимПрийшло багато любителів української вишиваної традиції. Виставу відкрив Петро Гапановіч керівник відділу Pałac Krzysztofory / Muzeum Krakowa та секретар ОУП в Кракові та організатор виставки Марта Левосюк-Олійник. Коли заграв гурт ГрайБери / HrayBery ноги понеслись до танцю
Wyszywanka – kiedyś i dziś це виставка де експонуємо строї Українців з теренів прикордоння польсько-українського з Малої України, з сіл Верхрвта і Вербиця, а також строї з Великої України.
Заохочуємо пооглядати нашу народну спадщину. Виставка відкрита до 3.12 в головному холі Палацу Кристофори.
24 серпня 2023 канцеларія Президента міста Кракова у їхній діяльності „Краків відкритий на світ” y проєкті „Краківські Українці – українські краківяни” при вспівпраці краківського гуртка Об’єднання Українців в Польщі, видала першу частину серії інтервю розповідей з і про Українців Кракова. Серію розповідей почала доктор гуманістичних наук Ягеллонського Університету Ольга Кіх- Маслей. Пані Ольга знана суспільна діячка, дослідниця релігійно – культурної спадщини на терені польсько-українського прикордоння, авторка межи іншими монографії „Україна в оцінці еліт Кракова”, вчитель в Закладі Польсько- Українських студіїв в Кафедрі Міжнародних та Політичних Студіїв ЯУ. В своїй розповіді розказує про давній Краків, яким він був і якими були тоді Українці, звідки приїхали, за яких обставин та з якою метою. Це розповідь про людей які діяли і в нашому середовищі, але і в середовищі Поляків, щоб навязувати порозуміння, едукувати, обстоювати свою позицію та показати, що Українці це не тільки хлібороби, але люди освічені талановиті і свідомі своєї вартості. Згадує тут такі важливі постаті як Василь Стефаник (1871-1936) письменник, романіст, студент медицини, Богдан Лепкий (1872-1941) прозаїк, поет, літературознавець, Вячеслав Ліпінський (1882-1931) історик, політик. То вони разом з польським середовищем інтелектуалів творили нову ланку, нову історію порозуміння, поширювали правдиву історично-культуральну інформацію та підносили важливі теми звязані з росією, що „Першим кроком який потрібен створити вільну, незалежну, самостійну Україну, це (…) духове визволення, зрозуміння і впоєння собі в думках переконання, що росія і Україна це два світи два антиподи(…)”.
Часи міжвоєнні та після воєнні, це часи коли до Кракова напливають Українці з міст і сіл давньої Галичини, Сянока, Перемишля, але також з західньої та північної Польщі, з теренів на які виселено їх підчас Акції „Вісла”. Шукаючи праці і також університетів гуртувались і творили громади, а згодом товариства. Tак тоді заіснував краківський відділ УСКТ (Українське Суспільно – Культуральне Товариство). Саме тоді, там при Українському Клубі „Домівці”, при грекокатольцькій парафії, а пізнійше в 80тих роках ХХст при Фундації св. Володимира Хрестителя Київської Русі, котрої засновником був професор Володимир Мокрий, народжувалось суспільне життя українських краківян.
Краків гуртував також артистів де згадати можна такі постаті, як: Лев Гец (1896-1971) – маляр, графік та вчитель, та Юрій Новосільський (1923-2011) – маляр філософ та православний теолог, котрий запроєктував для фундації каплицю свв. Бориса і Гліба а також іконостас для грекокатолицької парафії, яка тоді містилась в костелі св. Катерини.
Українці Кракова це не тільки давні постаті, це також люди яких ще самі пам’ятаємо зі вспільних зустрічей. Це перший консуль Генеральний України в Кракові Зіновій Куравський, суспільна діячка Марія Шлянта, Роман Андрухович та Роман Любинецький, перші Голови ОУП у Кракові.
В другій частині інтервю п. Ольга відповідає на питання про її власну історію, як потрапила у Краків, якою була її родинна історія і звідки походять її предки. Це свідоме підтримування українськості в родині, розмови про це. Піклування мови та традиції довело її до вибору українського ліцею в Лігниці. То там під впливом визначних вчителів, як: Ірина Снігур, Анна Камінська, Іван Співак, Михайло Дуда, Ярослав Гайдукевич, та інші, сформувала свою чітку поставу. І коли в Кракові відкрито україністику, була вона її першою випускницею.
Чим для неї є бути Українкою? Це постійна боротьба за мову „ (…) і постійне пам’ятання ким я є”. Це збереження клаптиків, які остались з родинного села, церкви та вишиття. А як тепер виглядає ситуація польсько – українська? Це вже зовсім інший рівень ніж був колись. Це зрозуміння, допомога, але також виклики, якими є російська мова в побуті Українців з України, брак вкорінення в народній культурі, почуття тотожності, а також потреба їхньої едyкації в тому напр’ямку (насильно винищувана і заборонена українська свідомість в радянських часах, але і пізнійше, пісьля відновлення незалежності). Треба нам пам’ятати що українська інтелігенція від важких тем не втікала, а була відвертою і охочою до розмов та досліджень правди, якою вона б не була. Варто тут згадати про нещодавно видану книгу „Переплетіння. О Українцях з Польщі” де в розмовах Ізабелі Хруслінської з Петром Тимою обговорюються справи історичні та родинні історії, де завдяки ним не тільки Поляки, але і Українці краще можуть пізнати свою історію та їхні меандри. П. Ольга підкреслює що поєднання польсько-українське вже є і це показали нам пересічні Поляки підчас повномаштабного вторгнення росії в Україну, де без жодних питань та задумів почали допомагати та дальше допомагають українським біженцям та загалом Україні. Польсько-Українське пограниччя котре є дуже важке, та обтяжене злою пам’яттю, завершило егзамин з п’ятіркою. Історичні зашлості не перешкодили заангажуватися в поміч на величезний обсяг.
В наступних частинах проєкту „Краківські Українці-українські краківяни” будете змогли познайомитись з іншими постатями Кракова, котрі не є тільки істориками чи україністами, але займаються зовсім іншими діяльностями, дальше підтримують своє та про своє дбають і як виглядає їхній Краків.
Від жовтня почнеться черговий семестр навчання в Школі української традиційної вишивки у Кракові. Підчас першого семестру учні навчались швів, методи розмірювання викрою на тканині, намічування узорів та місця зшивання, вишивання узорів, змережування, та зшивання всіх елементів. Також відбувались заняття теоретичні про вишивку, її історію, регіони, їхні узори і види строїв та їхню характеристику. На завершення учні отримали свою власноруч вишиту сорочку та знання про українське вишивання. Заняття відбувались раз в місяць протягом пів року де під наглядом вишивальниці зі Львова Олени Тимків наносили почергові шви. Окрім знання та реальних ефектів важкої і довгої праці студенти пізнавали один одного, навязували релації і здружилися.
Підчас другого семестру студенти будуть вчитись наступних різновидів швів і також будуть вишивали сорочку, тим разом із Сокальщини. Всі студенти отримають необхідні знаряддя до праці, а також тканину на сорочку. Заняття також будуть відбуватись раз в місяць протягом одного дня, через пів року. Тож запрошуємо всіх охочих не тільки з Кракова записатись на заняття і навчитись давніх метод декорування одежі і її шиття. Може це бути початком нового хоббі, способом на вільні і довгі зимові вечори, а навіть початком нової заробітньої праці.
Записи на заняття вже тривають. Просимо пересилати зголошення на адресу: [email protected]
Найкращим доказом на це що вишивання є для всіх це вишивальниця з Кракова яка професійно займається перевезеннями вантажів по Європі. Вишивати можна всюди, важливе бажання.
„Українська вишивка у Польщі”. Під такою назвою Об’єднаня Українців у Польщі гурток у Кракові разом з Музейом Кракова 1.08. відкрило виставку в Палаці Кристофора. „Дуже тішимось на нашу нову вспівпрацю і що тепер Краківяни та всі які відвідують цей музей що на Площі Ринок, можуть пізнати нашу українську спадщину, усвідомити собі що таки наша своєрідна культура тут на теренах Польщі існувала і надаль існує. Ми з цього горді.” – сказав Андрій Олійник, Голова краківського гуртка. На виставку складаються родинні реліквії, та приватні колекції. Ця виставка це перша з двох які є заплановані цього року.
На виставці можна побачити речі щоденного побуту, як рушники, але і також так звані „причіпки”. „Причіпки”, це тканини які причіплялося до престола, а на верх клалося скатертину яку можна було частійше прати і завдяки тому вишивані взори не нищилися. Ці цековні тканини становлять найбільшу частину колекції. Були вони виготовлені для внутрішнього оздоблення греко-католицької церкви в Кракові. Деякі були зроблені черницями з Краківського монастиря, a інші привезені ними з інших міcт в Польщі. Ці тканини бачили багато. Вони служили, зокрема, каноніку Миколаю Денці, який був парохом церкви в Кракові і за його заслуги у збереженні та відбудові структур Греко-Католицької Церкви в Польщі після 1945 року, а також за героїзм і рішучість у захисті віри отців він отримав сан папського камергера, а через два роки митрополит Я. Сліпий призначив його митратом і архідияконом капітулу Перемишльської єпархії. Ті тканини служили при богослужіннях в каплиці Святої Дороти в костелі Святої Катерини, де в 1958-1998 роках була розміщена греко-католицька парафія в Кракові, при прийомі почесних гостей, як, наприклад, в 1972 році краківського митрополитa кардиналa Кароля Войтилу, а в 1986 році Апостольського нунція Архієпископa Франческо Коласуонно і під час щорічних свят і відпустів. Для порівняння з рушниками з Кракова, можна побачити два ришники з села Серетець що в Україні на Тернопільщині.
Другою великою колекцією є рушники, які були створені на польсько-українському етнічному та національному пограниччі і були виготовлені у 20-х та 30-х роках ХХ століття. Вони походять з колекцій відомої в краківському середовищі діячки святої пам’ятi Марії Грицевич-Шланти (1932-2023) і мають цікаву історію. Первісно були вони власністю Стефанa Емілiaнa Венгриновичa (1897-1954) – греко-католицького священикa, активного діячa українського громадсько-культурного життя в Саноці. Варто знати, що отець Стефан Венгринович був одним із співзасновників Музею лемківщини в Саноці (у 1928-1939 роках заступник директора); співпрацював з етнографинею Іриною Добрянською, художником і директором музею Леоном Гетцом, який похований у Кракові. Був членом правління товариства „Народний дім” у Саноці (згодом його головою), членом товариства „Рідна школа”. У 30-х роках керував читальним залом товариства „Просвіта” в Саноці. Рушники потрапили до Кракова завдяки синові священика Стефана – Тирсусa-Всеволодa Венгриновичa (1924-2002), відомому краківському графіку. Тирсус Венгринович закінчив живопис і графіку в Академії Oбразотворчих Mистецтв у Кракові. Займався в основному графікою. Він був автором 500 екс-лібри та гравюр на дереві, на яких він зображував церкви Лемківщини. Як бачимо, ці вишиті предмети є цінними реліквіями для Українців. Настільки цінними що були привезені із собою з родинних домів, переказувані з покоління в покоління, а неодноразово одинокими пам’ятками роду. Варто звернути увагу що три посеред всіх є вишиті наперемінно, що означає що вишиття з одного боку є по верху, а з дугого по низу. Такого типу рушники вішано над іконами. Ця колекція є тепер власністю Ольги Кіх-Маслей.
Останнім експонатом є скриня, привезена з Поздзяча, зараз це село Лешно, на Підкарпатті, недалеко Перемишля. Вона датується приблизно 1900 роком і саме в таких скринях зберігалися тканини, вишиті скатертини, сорочки, цілі костюми, і з такою скринею дівчина йшла дім в свого новопошлюбленого чоловіка, як в придане.
Вже на осені буде вікдрита друга частина вистави, з вишиваними сорочками та строями, а також відбудеться серія майстеркласів з вишивання, наукою Петриківського розпису, та витинанки.
Вчор відбулася презентація кники „Нетлінні. Українські державні символи у народній вишивці та ткацтві”. Презентацію робила п. Леся Воронюк. В книзі показані українські символи, герб, тризуб, та кольори українського прапора синьо-жовті які вишиті на сорочках, скатертинах, рушниках які вже тепер є 100-літньої давнини. Всі вони в приватних колекціях, музейних збірках. Тоді коли не можна було показувати своєї української приналежності, держави не було, але дух був і воля до того щоб Україна повернула і щоб була визволена з під влади загарбників.
Деякі ті узори вишиті і спороті, але зістався слід, деякі вишиті але приховані в закладках, деякі маленькі а інші великі. Люди хотіли мати при собі це що було для них дуже важливе.
Презентація відбулася в Wojewódzka Biblioteka Publiczna w Krakowie за що щиросердечно дякуємо. Зустріч відкрив директор Jerzy Woźniakiewicz та від організації Всесвітний день вишиванки отримав презентовану книгу. Надіємось на це що буде удоступнена в збірках до перегляду.
У Кракові 4.09 2022 року відбувся Ювілейний концерт присвячений 50 літтю існування хору Журавлі (Żurawli). Ювілей був організований краківським гурток Об’єднання Українців у Польщі у Краківській Фільгармонії що при вул. Zwierzyniecka 1. Неймовірний зал Filharmonia Krakowska на який в повні заслуговує хор прийняв більше 150 глядачів які приїхали до Кракова також з інших міст Польщі. Останнім разом хор відвідам Краків ще о 80тих роках ХХст, а це було дуже давно. Хотілось почути ті чоловічі голоси які можуть перевернути скелю своєю силою. а також почути дух бородьби і незламності!
Хор „Журавлі” від 50ти років презентує у Польщі й на світі українську музичну культурну спадщину, починаючи від класичних композицій по обробку народної музики українців у Польщі. Це виняткове і прекрасне, що в цьому хорі зустрічаються три покоління: батьки, сини та онуки. «Журавлі» – репрезентативний чоловічий хор Об’єднання українців у Польщі заснований 1972 р. Він об’єднує співаків з цілої Польщі. У його репертуарі знаходяться найзнаменитіші композиції української хорової класики, українські церковні, історичні та народні пісні.
Нагадаймо, що хор заснував Михайло Струмінський. Його першим диригентом став Ярослав Полянський – відомий український суспільний діяч родом з Лемківщини. Диригент, педагог і промотор лемківської пісенної культури. Випускник Державної вищої музичної школи у Варшаві (сьогодні це Музичний університет Фридерика Шопена).
Перша репетиція хору відбулася в лютому 1972 р. в Сьрудборові під Варшавою (сьогодні це частина міста Отвоцк). В ній взяло участь 35 майбутніх хористів. Перший концерт мав місце вже 27 лютого 1972 р. в концертному залі Державної вищої музичної школи у Варшаві. Від 1983 диригентами були випускники музичних академії в Польщі і Україні Роман Ревакович, Роман Радзівонович, Ярослав Левків та Ярослав Вуйцик який і досі очолює хор. Роками з хором співпрацювали і виступали концертмейстри: Анна Салій-Туз, Наталія Ревакович, Оксана Масна, Ірина Губ’як.
Сьогодні в хорі співає 53є чоловіків, а протягом 50ти років існування “Журавлів” виступало понад 200 співаків, які прилітали на проби і концерти з різних кутків Польщі. Серед перших хористів були представники артистичних ансамблів об’єднаних при Українському суспільно-культурному товаристві, члени греко-католицьких та православних парафіальних хорів – українці виселені у 1947 р. в операції «Вісла». Сьогодні співають їх нащадки – сини та онуки виселенців та українські мігранти, які за останні роки прибули до Польщі – за роботою, за навчанням, або внаслідок війни на сході України. Серед хористів, окрім дуже рідких винятків, немає професійних співаків. Вони представники різних професій, які непов’язані з музикою, це лікарі, програмісти, чиновники, фермери, інженери та інші. Їх об’єднує приналежність до української нацменшини та любов до своєї культури і хорового співу.
Хор здобув протягом тих 50ти років багато нагород між іншими на фестивалях хорової та церковної музику в Польщі та за кордоном. У своїх турне гастролювали у багатьох країнах таких як Україна, Словаччина, Югославія, Белгія, Голандія, Німеччинa, Італія, Великa Британія, Сполученi Штати Америки та Канадa, а передовсім “Журавлі” дали кількасот концертів у Польщі. Хор в свойому творчому доробку мають велику кількість радіових та телевізийних записів, а також касет, та дисків (також дисків вінильових). За участю “Журавлів” організовано документальний фільм. Беручи до уваги спосіб праці хору ті досягнення здаються вагомими.
На ювілей запрошено почесних гостей Генерального Консуля України у Кракові Вячеслава Войнаровського, а також бувших діячів та голови Об’єднання завдяки яким підтримувана була наша культура за кордоном. Це були: Роман Любинецький, от. Петро Павліще, Марія Шлянта, Маргарита Цюрик, Марія і Ігор Юзвяк, Олександра Михайленко,Роман Качмара, Ольга Кіх-Маслей, Ярослав Михалик, Сестра Любомира Чабан, а також були жадані вже святої пам’яті Божена Зінкевич-Томанек та Юлія Рокіцінська. Генеральник Консуль та голова Краківського осередка Об’єднання передали в імені своїх організації почесні грамоти диригенту за його сумлінну працю і внесок в підтримання української культури за кордоном.
В першій частині можна було почути пісні церковні, траурні згадуючи загиблих на війні яку провадить росія проти України. Відчутно було сум, задуму, тугу. Це все хор передає з великим вмінням що захоплює серце. Завершуючи першу частину всі віддали шану загиблим хвилиною мовчання. Підчас перерви межи частинами глядачі могли зазнайомитись з таблуцею з переліком хористів від самого початку існування хору, а також поговорити з друзями, познайомитись з новими людьми, поділитись думками. В другій частині концерту Журавлі виступили вже в народних козацьких строях співаючи маршові, стрілецькі пісні. Творам товаришив акомпанимент фортепяно на якому грала Ірина Губ’як.
Хор обов’язково заспівав пісню „Чуєш брате мій, товаришу мій. Відлітають сірим шнурком, журавлі у вирій.” Cлова Богданa Лепк ого, краківянинa, поетa, літературознавц я, сенаторa ІІ Республіки Польща, похороненого на цвинтарі Раковицькому у Кракові. Богдан Лепкий написав цей вірш у 1910 році у Кракові, вертаючи з театру де виставляли драму Виспянського „Ніч листопадова”. Музику написав його брат, Лев Лепкий, січовий стрілець і так ця пісня стала улюбленою стрілецькою піснею. „Журавлі асоцювались з польськими повстанцями що піднялися на боротьбу проти іноземного гніту в листопаді 1830р, а також із знедоленими українцями, що мусили покидати рідний край.” Пісня тим разом присвячена усім які мусіли покинути свої хати через напасть московської орди, рашистів. Проте ми віримо що з допомогою ЗСУ та всіх друзів України, усі будуть могли повернутись на рідні землі, як журавлі на весну.
Дякуємо хорові та диригенту Ярославові Вуйціку за творчі досягнення, за натхнення і підтримку нашої культури! Дякуємо всім які прийшли і відсвяткували разом з нами цей гарний лювілей.
Тримаймось цього дальше і ще наступних і наступних і наступних 50ть.
За понижшими посиланнями можете пооглядати концерт.
Хто їх плете? Звичайні люди, волонтери, охочі, небайдужі. Було їх так багато що бракувало ножниць до приготування тканини. Тепер вже на багато їх менше, хоча замовлень від ЗСУ не зменшилось. Так, Ви добре читаєте! Від ЗСУ! Кожна сітка є під замовлення, кожна сітка зроблена о конкретних козмірах, і висилана є в конкретне місце! Це неймовірне що ми тут у Кракові маємо вже таку маленьку волонтерську фабрику маскувальних сіток!
Як їх виготовлюється? Отож дуже легко але треба пізнати техногогію. Перше треба мати відповідні матеряли: тканини, сітку, ножниці, нитки, швейну машинку і багато рук до праці. Зі шматків тканини о відповідних кольорах, зшивається полоси. з тих полос робиться „ялиночки”, натинається ножницями по двох боках тканину по скосі по довжині щоб вийшла така ялиночка. Опісля береться ті „ялиночки” і перепоітається в спецяльний спосіб через сітку о конретних вимірах. І ось і все.
Друзі українці. Тепер канікули, і на багато більше часу.Хочете допомогти воякам мешкаючи за кордоном? Приходьте в Бібліотеку на вул. Райску 1, на 3 поверх в Галерею на Мансарді і здобутьте нові „скілі” вміння. Нові знайомства, добре товариство, приємна і дружня атмосфера, а кожна наступна сітка це наступна добре захищена бойова машина, та інші війскові обєкти.
