Картини з передової

Що робить людина щоб відреагувати напругу, стрес, висказати свої бурхливі почуття? Кричить або малює. Олекса Коба вибрав це друге. Військово службовець в лавах ЗСУ, перше доброволець в АТО ще з 2014 року, а з 2022р вже військовий. Людина чину, людина борець і людина творець. Засновник компанії 'ІТ BRO’  дла ветеранів, які завдяки навчанню там і втіленні того знання в життя, могли позбутись синдрому війни. Він пережив 2 клінічні смерті, лікувався в Польщі після дуже сильних поранень, але вернувся і діє зі здвоєною силою. Час на полі бою, щоденність, страх, зустріч зі смертю, безсилля… Це все створює світ на війні навіть '[…] не монобарвним, не чорним, не сірим, ні брудним, а просто без кольору’ сказав. 'Щоб вижити на війні мусиш себе ментально 'поховати’ і коли вертаєш після 2 років до дому зі свідомістю що ти вже помер не хочеш спілкуватись з ніким’. Олекса тоді вже ветеран війни з 2014року одного дня обудився і вирішив наповнити своє життя кольорами і тогож дня купив фарби та полотна і почав малювати. Це було його лікувальним процесом щоб на ново народитись із мертвих, щоб повернутись до живих людей, до сімї. Перша його виставка відбулась в Луцьку під назвою 'Втеча з мряки’ y 2018p. Тоді глядачі оцінили їх, що його ’ картини є як пікселі одної великої картини’. Різнобарвні, яскраві, часом з абстрактними образами і кожна з них має свій посил. Після того як почалася повномаштабна війна не задумувався, тільки зразу вступив в лави ЗСУ. Тепер також малює але вже з додатковим посилом. І о ті картини можна було побачити на виставці в Единбурзі 15-18 вересня 2023р. Шкоцький артист, і промотор мистецтва Річард Демарко, який яко перший витягнув з неокомуністичної Польщі і показав світові мистецтво Юрія Новосільського, тепер відкрив для себе і для інших мистецтво Олекси. Ще перед виставкою під назвою 'Картини з передової’, Річард каже 'вони переймають мене до живого. Дивлячись на них бачу це що бачив Олекса’. Всі картини є на продаж, а зібрані кошти є перезначувані на закупівлю необхідного спорядження для його бойової команди ‘Круки Одіна. Команда займається аеророзвідкою з використанням дронів, та коригуванням вогню артилерії. Олекса як командир підрозділу отримав цього року Залізний Хрест за відвагу від головнокомандуючого ЗСУ Валерія Залужного. Досягнeння його і його команди є дуже вагомими підчас тривання цієї війни. Для тих які хочуть допомогти команді Олкесу тут посилання до всіх інформації про його самого i команду та де можна переказати кошти для них.

https://www.facebook.com/oleksa.poltava

https://www.facebook.com/ravneneTilOdin

Школа української тридиційної вишивки в Кракові.

Від жовтня почнеться черговий семестр навчання в Школі української традиційної вишивки у Кракові. Підчас першого семестру учні навчались швів, методи розмірювання викрою на тканині, намічування узорів та місця зшивання, вишивання узорів, змережування, та зшивання всіх елементів. Також відбувались заняття теоретичні про вишивку, її історію, регіони, їхні узори і види строїв та їхню характеристику. На завершення учні отримали свою власноруч вишиту сорочку та знання про українське вишивання. Заняття відбувались раз в місяць протягом пів року де під наглядом вишивальниці зі Львова Олени Тимків наносили почергові шви. Окрім знання та реальних ефектів важкої і довгої праці студенти пізнавали один одного, навязували релації і здружилися. 

Підчас другого семестру студенти будуть вчитись наступних різновидів швів і також будуть вишивали сорочку, тим разом із Сокальщини. Всі студенти отримають необхідні знаряддя до праці, а також тканину на сорочку. Заняття також будуть відбуватись раз в місяць протягом одного дня, через пів року. Тож запрошуємо всіх охочих не тільки з Кракова записатись на заняття і навчитись давніх метод декорування одежі і її шиття. Може це бути початком нового хоббі, способом на вільні і довгі зимові вечори, а навіть початком нової заробітньої праці.

Записи на заняття вже тривають. Просимо пересилати зголошення на адресу: [email protected] 

Найкращим доказом на це що вишивання є для всіх це вишивальниця з Кракова яка професійно займається перевезеннями вантажів по Європі. Вишивати можна всюди, важливе бажання. 

Доєднюйтесь до нашої Школи. 

Більше інформації за посиланням: https://fb.me/e/2lw9JB2pT

Організатори школи: Краківський гурток ОУП та Фундація Відродження, Дослідження та Розвитку Культурної Спадщини Перемиської Землі „Стривігор”

Українська вишивка в Польщі

„Українська вишивка у Польщі”. Під такою назвою Об’єднаня Українців у Польщі гурток у Кракові разом з Музейом Кракова 1.08. відкрило виставку в Палаці Кристофора. „Дуже тішимось на нашу нову вспівпрацю і що тепер Краківяни та всі які відвідують цей музей що на Площі Ринок, можуть пізнати нашу українську спадщину, усвідомити собі що таки наша своєрідна культура тут на теренах Польщі існувала і надаль існує. Ми з цього горді.” – сказав Андрій Олійник, Голова краківського гуртка. На виставку складаються родинні реліквії, та приватні колекції. Ця виставка це перша з двох які є заплановані цього року.

На виставці можна побачити речі щоденного побуту, як рушники, але і також так звані „причіпки”. „Причіпки”, це тканини які причіплялося до престола, а на верх клалося скатертину яку можна було частійше прати і завдяки тому вишивані взори не нищилися. Ці цековні тканини становлять найбільшу частину колекції. Були вони виготовлені для внутрішнього оздоблення греко-католицької церкви в Кракові. Деякі були зроблені черницями з Краківського монастиря, a інші привезені ними з інших міcт в Польщі. Ці тканини бачили багато. Вони служили, зокрема, каноніку Миколаю Денці, який був парохом церкви в Кракові і за його заслуги у збереженні та відбудові структур Греко-Католицької Церкви в Польщі після 1945 року, а також за героїзм і рішучість у захисті віри отців він отримав сан папського камергера, а через два роки митрополит Я. Сліпий призначив його митратом і архідияконом капітулу Перемишльської єпархії. Ті тканини служили при богослужіннях в каплиці Святої Дороти в костелі Святої Катерини, де в 1958-1998 роках була розміщена греко-католицька парафія в Кракові, при прийомі почесних гостей, як, наприклад, в 1972 році краківського митрополитa кардиналa Кароля Войтилу, а в 1986 році Апостольського нунція Архієпископa Франческо Коласуонно і під час щорічних свят і відпустів. Для порівняння з рушниками з Кракова, можна побачити два ришники з села Серетець що в Україні на Тернопільщині.

Другою великою колекцією є рушники, які були створені на польсько-українському етнічному та національному пограниччі і були виготовлені у 20-х та 30-х роках ХХ століття. Вони походять з колекцій відомої в краківському середовищі діячки святої пам’ятi Марії Грицевич-Шланти (1932-2023) і мають цікаву історію. Первісно були вони власністю Стефанa Емілiaнa Венгриновичa (1897-1954) – греко-католицького священикa, активного діячa українського громадсько-культурного життя в Саноці. Варто знати, що отець Стефан Венгринович був одним із співзасновників Музею лемківщини в Саноці (у 1928-1939 роках заступник директора); співпрацював з етнографинею Іриною Добрянською, художником і директором музею Леоном Гетцом, який похований у Кракові. Був членом правління товариства „Народний дім” у Саноці (згодом його головою), членом товариства „Рідна школа”. У 30-х роках керував читальним залом товариства „Просвіта” в Саноці. Рушники потрапили до Кракова завдяки синові священика Стефана – Тирсусa-Всеволодa Венгриновичa (1924-2002), відомому краківському графіку. Тирсус Венгринович закінчив живопис і графіку в Академії Oбразотворчих Mистецтв у Кракові. Займався в основному графікою. Він був автором 500 екс-лібри та гравюр на дереві, на яких він зображував церкви Лемківщини. Як бачимо, ці вишиті предмети є цінними реліквіями для Українців. Настільки цінними що були привезені із собою з родинних домів, переказувані з покоління в покоління, а неодноразово одинокими пам’ятками роду. Варто звернути увагу що три посеред всіх є вишиті наперемінно, що означає що вишиття з одного боку є по верху, а з дугого по низу. Такого типу рушники вішано над іконами. Ця колекція є тепер власністю Ольги Кіх-Маслей.

Останнім експонатом є скриня, привезена з Поздзяча, зараз це село Лешно, на Підкарпатті, недалеко Перемишля. Вона датується приблизно 1900 роком і саме в таких скринях зберігалися тканини, вишиті скатертини, сорочки, цілі костюми, і з такою скринею дівчина йшла дім в свого новопошлюбленого чоловіка, як в придане.

Вже на осені буде вікдрита друга частина вистави, з вишиваними сорочками та строями, а також відбудеться серія майстеркласів з вишивання, наукою Петриківського розпису, та витинанки.

Тут Ви можете послухати розповіді про виставу:
Radio Kraków Kultura
Polskie Radio – Radiowe Centrum Kultury Ludowej – Під текстом про Єврейський Фестіваль
Українська Служба Польського Радіо – від год 9:10