Об'єднання Українців у Польщі
Історія краківського осередку
Початки розвитку українських товариств у Польщі сягають ще часів довоєнних, а згодом – періоду комуністичного режиму, коли українці, які проживали або ж навчалися у великих польських містах, гуртувалися у спільноти, щоби плекати та розвивати свою українську ідентичність.
В історію Кракова українська громада влилася досить давно, зокрема завдяки Ягеллонському університетові та Академії мистецтв, в яких навчалося чимало українців. Студенти видавали тижневники, місячники в яких можна було прочитати про те, що відбувається у місті, як українці святкують, хтось публікував свої твори, поезію. Інтелігенція громадилася і обговорювала справи політичні, історичні чи культурні. Разом святкували і ставили п’єси. Спершу зустрічалися по приватних домівках, згодом, коли товариства розросталися – набували приміщення для зустрічей.
У довоєнний період в Кракові процвітало громадсько-культурне життя. Наприкінці XIX ст. українські студенти Ягеллонського університету заснували Академічну Громаду, а в 1920 роках – Українську Студентську Громаду в Кракові, яка у 1930 р. нараховувала близько 400 студентів. Від кінця грудня 1894 року і аж до початку війни розвивалася філія «Просвіти». Промоторами активності української громади в той час були також і окремі особистості, які збирали довкола інтелігенцію та творили середовище розвитку української культури в різних площинах. Серед них найвідомішими є: Богдан Лепкий, Василь Стефаник, В’ячеслав Липинський, Олекса Новаківський, Осип Курилас, Іван Труш та багато-багато інших.
Від 30-тих років ХХ століття і до кінця ІІ світової війни, в період українсько-польських протистоянь, а тоді війни з Німеччиною, громадське життя української спільноти Кракова зазнає суттєвих змін і гальмування, а з приходом до влади у Польщі комуністів та трагедією акції «Вісла» воно взагалі припиняється. Щойно кілька років по смерті Сталіна стають можливими зміни у житті національних меншин Польської Народної Республіки.
16-18 червня 1956 року у Варшаві, в Палаці науки і культури, відбулися установчі збори Українського Суспільно-Культурного Товариства (УСКТ). Делегатами зборів були 239 осіб з 13-ти воєводств. Головою Організаційного комітету З’їзду обрано пана Степана Макуха, котрого й обрали першим Головою Товариства. Найчисельніше були представлені північно-західні терени країни, бо власне туди було виселено найбільше українців під час акції «Вісла». Краків тоді представляв один учасник, студент Краківського медичного університету Орест Захарко. Згодом, в тому ж 1956 році бажання приєднатися до краківського гуртка УСКТ висловив Василь Мацько.
До 1990 року Товариство було єдиною українською організацією на теренах Польщі. Від початку свого існування воно зініціювало видання часопису «Наше слово», який був рупором Головного управління УСКТ і перейшов у спадщину Об’єднанню українців у Польщі. Газета виходить до сьогодні. При УСКТ засновано хор «Журавлі» та музично-танцювальний ансамбль «Ослав’яни», які теж діють дотепер.
Хоч офіційні початки Товариства в умовах комуністичної Польщі не могли бути позбавленими партійного наративу, то попри це, УСКТ відразу ж взявся за справу уможливлення вивчення рідної мови дітьми української меншини, за порятунок української культурної спадщини, боротьбу з дискримінацією українців, свободу віросповідання та відродження культурного життя тощо.
Перше офіційне зібрання гуртка УСКТ в Кракові відбулося 7 грудня 1956 року. На нього зїхалися українці з цілого тодішнього Краківського воєводства: «Прийшли старші і молодь, і, науковці і артисти, професори і студенти, були й такі, що приїхали з далеких місцевостей Краківського воєвідства. Присутні були глибоко зворушені, багато з них вперше по 10-ти роках почуло українську мову, особливо молодь, багато з них побачило своїх давніх сусідів і знайомих», – так описує цю зустріч член організаційного комітету Ярослав Грицков’ян у статті «І Краків організується» («Наше слово», № 18, 1956, С. 7). Учасники були навіть здивовані тим, що так багато земляків живе у Кракові…
Зібрані поставили перед собою кілька цілей: реабілітація українців, заснування греко-католицької парафії, відкриття школи для українських дітей та курсів української мови для старших, популяризація культури і мистецтва. Також було обрано Організаційний комітет, який мав зайнятися справою розбудови гуртка Українського Суспільно-Культурного Товариства в Кракові. До нього увійшли: Ярослав Грицков’ян, Любинецька, Посацький, Лідія Потюх, Токарчак, Василь Мацко, Лавро Миколай Цегельський.
Ініціатива створення краківського гуртка УСКТ була запропонована і зреалізована «Гуртком молодих українців», очолюваним згаданим Ярославом Грицков’яном. Цей гурток діяв при Краківському відділ Товариства польсько-радянської дружби.
У тому ж році студенти, члени Товариства, домовилися про можливість користати зі світлиці, яка була розташована у колишньому палаці графів Потоцьких, зі згаданим воєводським Товариством польсько-радянської дружби (ТПРД), а з лектором Ягеллонського університету, професором Ткачуком – про лекції української мови для тих, хто її слабо знав. На жаль, через те, що це приміщення гурток міг використовувати лише один раз у тиждень, гальмувався і його розвиток, і праця. Зустрічі й репетиції часто відбувалися у домівках членів гуртка, світлицях товариств інших національних меншин або просто неба, у парках Кракова. Щойно 19 (за іншим джерелом – 11) грудня 1977 року краківські українці відкрили відремонтоване власними силами підвальне приміщення при вул. Дітля 19.
8 лютого 1957 року відбулися перші Збори Товариства у приміщенні світлиці. Що цікаво, в короткий проміжок часу від установчих зборів краківського гуртка УСКТ вони вже встигли провести свято Маланки та зорганізувати хор, яким керувала проф. Катерина Заболотна.
На Зборах обрали Правління гуртка: голова – проф. Катерина Заболотна, секретар – Ярослав Грицков’як, скарбник – Лідія Потюх, члени правління – Козак, Хомко, Цегельський, Макарчик, Валерій Вілюра.
До Ревізійної комісії увійшли – Недільський, Скульська, Ружицька.
Цікаво, що такий уклад керівництва товариства цілковито віддзеркалював структуру довоєнної «Просвіти».
Через рік, у травні 1958, краківські студенти видали перший номер журналу «Наша культура», який був додатком до тижневика «Наше слово». Виходив цей додаток до першої половини 80-тих років.
У другому десятилітті свого існування краківський гурток УСКТ має чим похвалитися – його вважали одним з найкращих і найактивніших. Розпочавши свою діяльність від створення краківської естрадної групи «Солов’ї» (проіснували до 1976 року, коли померла керівниця гурту Катерина Заболотна), лекцій на різну тематику, святкування Різдвяних свят та «Маланки», виставки українського вишиття гурток розширює свою діяльність і подвоює кількість членів (у 1971 році є сотня дійсних членів та сотня прихильників). Вони їздять з виступами по усій Польщі, беруть участь у фестивалях, організовують виставки, залучені до студентського обміну між Краковом та Києвом, створюють молодіжний хор.
Частими були візити різних танцювальних, театральних співочих колективів з України до українських краків’ян. Зустрічі з композиторами і письменниками, перекладачами і художниками, лекції різної тематики, візити гуртків з інших міст, обговорювали нові видання українських письменників, переглядали фільми про Україну та на українську тематику та обговорювали переглянуті стрічки, і було це справді подією, бо дістати фільм не було справою легкою.
На звітно-виборних зборах 1978 року обрано головою краківського гуртка Степана Вербовицького, заступником – Володимира Мокрого, секретарем – Романа Андруховича, скарбником – Зіновія Зінкевича, члени управи – Михайло Парій, Тереса Никеруй, Роман Ничак; Ревізійна комісія – Теофіль Вітка, Христина Мокра, Володимир Козак.
Хором тоді керував Іван Канцірук.
Цікавий звичай мали краківські гуртківці – щонеділі збиралися та інформували про плани на наступний тиждень чи два, розподіляли завдання.
У квітні 1980 року під час святкування Шевченківських днів вперше виступило тріо: Генрик Телявський – електрична гітара, Роман Гаврон – фортепіано, Павло Лука – акордеон. Так виникла вокально-інструментальна група краківського УСКТ “Карпати”, яка вже наступного року брала участь у Молодіжному ярмарку в Гданську.
Особливістю краківського гуртка в часи існування ще УСКТ було те, що музичні колективи постійно змінювалися, оскільки великою мірою складалися зі студентів, які, завершивши навчання, часто покидали Краків. Попри те, саме краківський гурток завжди славився своїми співаками та музикантами.
Не на словах, а дуже дієвим було побратимство міст Краків і Київ, в якому теж були задіяні ускатівці. Постійно відбувалися взаємні візити делегацій науковців чи студентів, театрів та хорів, танцювальних колективів і митців. У 1982 році, Краків святкував разом з Києвом 1500-ліття української столиці., а роком пізніше – кияни приїхали на святкування ювілею Кракова. Таким чином утримувався зв’язок між українцями обох країн.
Цікавим явищем було тривале і жваве обговорення та висунення краківським гуртком разом з іншими гуртками УСКТ Постулатів до Головного Правління, що свідчило про їхнє розуміння високого рівня досягнень і бажання “тримати” цю висоту. Постулати краківського гуртка – це пропозиція звернення до польського уряду з тим, щоби УСКТ перейшов під фінансування Міністерства культури, щоби успіхи Товариства були трансльовані по радіо й телебаченні, щоби мас-медіа спростували неправдиві відомості про Україну, заходи спрямовані на відновлення і збереження української архітектурної спадщини, створення Музею української культури, видання українсько-польського та польсько-українського словника тощо.
Цікаво, що на той час краківський гурток складався переважно з робітників та селян, тільки щойно у 1986 році провід почав активніше залучати українську інтелігенцію до свого кола.
14 лютого 1988 року відбулися чергові звітно-виборчі збори краківського гуртка, на яких обрано головою Романа Андруховича, заступником – Михайла Шлянта, секретарем – Степана Цюрика, скарбником – Марію Шлянту, членами – Христину Мокру, Івана Сидора, Богдана Гембаля. До Ревізійної комісії увійшли: Теофіль Вішка, Ірина Криницька та Роман Любинецький.
Від УСКТ до ОУП
Після 22 січня 1990 року, коли український народ взяв активну участь у «Живому ланцюгу», відзначаючи День злуки, стало чітко зрозуміло, що Україна прямує до відновлення своєї незалежності та виходу з СРСР. В той час у Польщі також відбулися кардинальні зміни – країну проголошено демократичною республікою і засуджено практику соціалістичного будівництва. Натхненні цими змінами, а також потребою шукати нових, ефективних рішень проблем української меншини в Польщі, управа УСКТ, в особі його голови Мирослава Вербового, скликала позачерговий надзвичайний З’їзд УСКТ.
З’їзд відбувся в днях 24 – 25 лютого 1990 року у Варшаві.
«Наше найвище добро – українська тотожність. Зроджена у предковічних джерелах і скріплена спадщиною поколінь, вона – основа всіх наших починів.
…Об’єднані в організацію української громадськості в Польщі є ми інтегральною частиною українського народу в Україні і на всіх широтах землі», – ці записи у «Програмній Декларації», створеній делегатами З’їзду, дали офіційний початок трансформації Українського суспільно-культурного товариства в Об’єднання українців у Польщі.
Тоді ж було обрано нову Управу ОУП. Ним став Юрій Рейт, його заступниками – Мирослав Вербовий і Степан Козак.
Дев’яності роки минулого століття поставили як перед краківським гуртком, так і перед цілим ОУП нові завдання та виклики.
До щорічних відзначень Шевченківських днів, Андріївських вечорниць, спільної «Куті» та веселої «Маланки» (треба зазначити, що на святкування Нового року за старим стилем до Кракова з’їжджалися українці з усієї Польщі!), участі в різних концертах та організації концертів, виставок, поїздок, додалися відзначення Дня матері, пам’яті Жертв Голодоморів, збір гуманітарної допомоги для потребуючих дітей в Україні. У співпраці зі «Союзом українок», Фундацією Святого Володимира Великого та іншими, краківський гурток ОУП організовував численні виступи художніх колективів з України у Кракові та інших польських містах. Разом з Товариством ім. Б. Лепкого, Об’єднанням лемків, Союзом Українок, краківською парафією у 1993 створюють комісію по відбудові пам’ятнику українським жертвам Явожна.
Краківський гурток Українського суспільно-культурного товариства, а згодом Об’єднання українців у Польщі (і їх можна без перебільшення назвати своєрідним продовженням ідей довоєнної “Просвіти”) – це направду чудовий приклад тяглості і міцності спільноти, яка вже сьомий десяток років вірно реалізовує цілі, поставлені творцями-засновниками УСКТ, а згодом ОУП.
